Раздел: Горный туризм, альпинизм

Подраздел: Рассказы

Автор: Тарас Зеновійович Гой

Анонс: Горгани на вихідні

15.08.03-18.08.03

Моросить дощ. Кожен доробляє свою роботу, в кожного якісь проблеми, — і вже від'їзд о сьомій годині, як було заплановано, затримується. Дзвонить Саша, що він вже на місці. Монумент на вул. Стрийській. Звідти домовилися виїжджати о 19.00. Він там, і більше нікого немає, я спізнююся на 15 хвилин і бачу, що в машині вже сидить Діма. Їдемо за Лідою.

Ліда складається, тільки-но прийшла з роботи. В неї новий рюкзак на 80 л, і бажання йти. Андрія підбираємо по дорозі, він нас чекає біля автобусного заводу.

Отже, нас п'ятеро:

1. Тарас Гой

2. Ліда Валько

3. Андрій Ковальчук

4. Діма

5. Саша Кащук

Машина — п'ятий Жигулі — і ми дружньо їдемо в Арсен на закупки. Півтора години по магазину — і в нас все є, і навіть набагато більше, ніж потрібно. Саша ще встиг заїхати до дому. Ми виїхали дев’ята година: Львів – Жидачів – Калуш –Долина (об'їхали ) – Перегінське – Осмолода. Дорогою трошки блудили, але Саша (наш водій ), який непогано знав дорогу, Я ( Тарас) з картою і ліхтариком і Діма — хороші штурмани. І — цілу дорогу приколи і анекдоти. В результаті: ми в Осмолоді.

Вже далеко за північ, приїхали під гуртожиток газового господарства, за 10-15 хвилин вже стояли палатки, і ми вечеряли на капоті нашого автомобіля.

Субота - день перший

Зранку зійшло сонце, погода супер, зробили пару знімків, сніданок, залишаємо машину в наших сусідів. Місцеві нам вказують кращі дороги, ми слухаємо, але вирушаємо своєю, по вузькоколійці через річку і далі виходимо на дорогу, знову звертаємо і переходимо річку через підвісний міст, серпантином починаємо своє сходження, перша вершина — 1102 м неподалік від г. Фешори (на кілометровках її назви немає, просто вершина з висотою). Підйом проходив, як місцеві називають, через Фешори, або урочище “Студений звір”. Набравши трошки висоти, робимо привал, і тут нам попадається те, що цілих два дня нас гальмувало і не давало нам з нормальною швидкістю пересуватися J — чорниці, а потім малини. Ми майже всі відпочивали і їли ягоди. Дійшло до того, що навіть зупинялися, щоб не пропустити великий кущ хорошої малини J. Піднялися до позначки 1373, попереду — 1507, йдемо по килиму зеленого м'якого моху, який провалюється під ногами, цей мох —повсюди. Піднялися до кошари, там відпочивали якісь матрацники, а далі загубили стежку. Але тим дуже ніхто не переймався — під ногами чорниці, і їх багато J. А за пару хвилин і стежка знайшлася. Стежка — то слабо сказано, це була справжня вирубана дорога в жерепі, а як приємно в жерепі підніматися такою стежкою J!

Перед нами г.Висока, стежка серпантином веде нас уверх . По дорозі зустріли людей з Калуша, що йшли на Ігровець. Друга година — і кожен уже думає, а чи не пора нам поїсти. Стежка траверсом минає гору, жереп закінчився, і почалися каміння й валуни сіро-зеленого кольору. Я зупинився, залишив рюкзак, і за 10 – 15 хвилин я на вершині 1803 м. Звідси видно с. Гуту, видніється база “Синьогора” і дача Президента.

Обідаємо. Далі — сонна година J. Нарешті г. Ігровець 1804 м. Перед нами простягається хребет Сивуля. Після невеликої наради ми вирушили. Бачили Сивулю і йшли в напрямку до неї. Стежку ми загубили, але знову не дуже тим переймалися, аж поки не зайшли в ліс. Кожен давав свої поради: “потрібно вліво “, а йшли вправо, “потрібно вліво”— пішли вправо, але всі на 100% були впевнені, що йдемо правильно, аж поки не зрозуміли, що тою дорогою скоріш за все вийдемо в Гуту, а не до г.Сивулі. Зрозуміли, що на Сивулю ми сьогодні не попадаємо, але підійти чим поближче було потрібно. І ми почали вертатися: скоро вечір, в нас закінчується вода, а ще місце для стоянки шукати. Знову зруб, і кущі малини. Всі забули, що часу обмаль, і їли малини. Дуже важко пересуватися такою місцевістю, швидкість зменшується в 2-3 рази J.

Нарешті, знайшли стежку і вийшли на полонину Погар. Біля кошар поставили палатки, розвели вогонь, на наш вогонь підійшли місцеві. Вечеря, душевна компанія, пляшечка, Саша пішов спати, а в нас з’являється настрій і бажання йти на Сивулю просто вже. Місцеві нам показали стежку — і як добре, що Андрій нас вмовив не робити дурниць (напевно випив менше), бо ми вже навіть дорогу прикинули, тільки боялися залишати сплячого Сашу з палатками і наплічниками місцевим. Напевно, це нас і стримало, бо якось так вже деякі речі зникли безслідно.

Неділя - день другий

Ранок. Знову погода нас не підвела. Як добре, що Ліда нас все ж таки переконала зварити вівсянку, бо ми хотіли чай-канапки — і бігти на Сивулю. Місцеві пішли збирати ягоди, їх приїхало п'ять машин. Пройшла група туристів з Франківська. Попивши ще чаю, вирушили і ми. Саша залишився відпочивати в таборі, а ми, наївні, пообіцяли прийти до нього о першій годині. Почали підніматися лісом. Стежки, яку показували місцеві, не знайшли, а по карті до стежки потрібно обходити, — занадто далеко, як на нас. Наша група з чотирьох чоловік підійшла до густих заростів жерепу, що піднімався аж на сам хребет, почала продиратися, а через деякий час ми зрозуміли, що попали, попали, попали в таку глибоку глибоку з.........цю. Ще через деякий час всі згадували хорошими словами всіх, кого тільки можна було згадати, в Дімки це дуже добре виходило по-польськи. Почали думати, як вибиратися з цієї з..........ці, оглянулися, побачили зліва від себе смугу каміння метрів на 200. Рухаємося в ту сторону. Ми всі подерті, в смолі, падаємо на каміння — перепочинок, і знову вверх . Ліда запитала, “які гори в нас на Україні вважаються найважчими”, ми всі розсміялися, пояснили що ми саме тут, і що Горгани ніби найважчі. Знову жереп, каміння, брили, жереп, і четверо ненормальних, які деруться в гору. Останній схил — і каміння все покрите ржавим колючим дротом, як здогадуємося, це — сліди війни.

На хребті ми вийшли, в сідлі обійшовши г.Боревку, нарешті стежка, піднімання в нас забрало десь біля трьох годин, швидкість пересування по хребту зросла, місцями навіть просто бігли. Г. Лопушна 1694 м навіть не зупиняємося, трошки попереду бачимо групу з Франківська, яка проходила зранку повз нашу стоянку, йшла довшою дорогою, але ми вийшли десь на годину пізніше, все ж таки догнали. Попереду вершина г.Велика Сивуля 1836 м. Піднялися , віддихаємо, фотографуємо, разом з франківською групою йдемо на г. Малу Сивулю 1818 м. Виявляється, що ми йшли разом з мером і мерією міста Івано-Франківськ . На г.Малій Сивулі сіли разом обідати ковбасу і шампанське з рук мера Івано-Франківська J. З ними зустріли автора карти мандрівки по Карпатах “Центральні Горгани” 1:50000. Про карту свої враження залишили при собі.

Друга година, вирушили назад за годину ми по хребту минули г.Лопушну підійшли до г.Боревки 1596 м., по всьому хребті розкидані кам'яні ДОТИ, окопи і укріплення, залишки війни.

Знову жереп, каміння, стежка губилася декілька раз, поки ми її не загубили остаточно і не пішли лісом, за деякий час все ж таки знайшли стежку, яка нас привела до нашого табору. П'ята година, Саша вже пару раз підігрівав наш чай, збираємо палатки, п'ємо чай, канапки, і в дорогу. Вийшли пів сьомої, по переду десь 17-15 км. А сьогодні ще потрібно їхати до дому. Тут то в нас і почалася гонка . Діма розказував, як треба робити, щоб скоріше йти, і біг по переду.

Вийшли на дорогу до вузькоколійки і вже дорогою йшли в осмолоду. Темніло, ноги вже заніміли, йти було важко, навіть по рівній дорозі. На пів десяту зайшли в Осмолоду . Переоділися, купили молока, випили пива, запили молоком і виїхали.

Понеділок приїхали

Всі напівсонні, їдемо до дому, кудись не туди звертаємо, вертаємося назад, знову не туди. Калуш, далі Саша знає дорогу. Виявляється, що ми голодні, шукаємо бар по дорозі, щоб повечеряти. Бар знайшли під Миколаєвом близько другої, йдемо на деруни. Всі напівживі, але задоволені вечеряємо.

В Львові ми півчетвертої, Саша розвозить всіх по домах. Не встигаєш оглянутися, як четверта. В сьомій годині потрібно вставати, на дев'яту на роботу.

Підготував і написав Тарас Гой .

Дата обновления: 16:09 10-09-2003

Отзывы на данную статью